Ерозія незалежності ФРС: інфляційні розриви та нові виклики для монетарної політики

Як інфляційні розриви сигналізують про ерозію незалежності Федеральної резервної системи

Це сегмент із розсилки Forward Guidance. Щоб прочитати повні випуски, підпишіться.

Цього ранку мені пощастило провести інтерв`ю з Юенсом Нордвігом.

Інтерв`ю буде опубліковано завтра, але я хотів дати короткий анонс про щось досить важливе: незалежність Федеральної резервної системи.

Нордвіг є засновником Exante Data, раніше був керуючим директором у Goldman Sachs, старшим інвестиційним асоційованим у Bridgewater та головою дослідження фіксованого доходу у Nomura.

На цей момент уже всі знають, що президент Трамп не особливо любить Джерома Пауела і вважає, що процентні ставки повинні бути помітно нижчими.

Конкретно, критика змістилася з традиційного двійного мандата ФРС — стабільні ціни та максимальна зайнятість — до того, що фіскальні органи вважають більш актуальним мандатом управління борговим навантаженням уряду США. Одним із ключових аргументів є те, що ФРС повинна знизити процентні ставки, щоб зменшити платежі за відсотками по боргу США, тим самим знижуючи фіскальний дефіцит.

Ця підпорядкованість монетарної політики фіскальним пріоритетам управління борговим навантаженням є тим, що я вважаю більш правильною дефініцією фіскальної домінації.

Фіскальні органи встановлюють політику, а монетарні органи існують лише для того, щоб зробити її найменш болісною. Нічого більше, нічого менше.

Останній раз це траплялося в 1940-х, коли ФРС формально використовувала контроль над прибутковістю для обмеження ставок на певних рівнях, і її основною метою було купувати борг США та управляти його навантаженням. Цей режим закінчився насправді з угодою ФРС з Міністерством фінансів у 1951 році, яка відновила незалежність ФРС. З тих пір ми живемо в епоху монетарної домінації.

Зараз ми на ранніх етапах цього переходу.

Основний ризик, пов`язаний зі зменшенням незалежності ФРС, полягає в потенціалі для інфляційних очікувань стати незафіксованими. Іншими словами, це виглядає як занепокоєння щодо інфляції, яке закріплюється в суспільстві, та загальне усвідомлення того, що ФРС не може суттєво впливати на ці інфляційні очікування.

На практиці традиційна мета центральних банків мати 2% ціль для інфляції слугує кодифікованим наміром запобігти незафіксованості інфляційних очікувань.

На жаль, ця повільна, але стійка ерозія незалежності ФРС адміністрацією Трампа вже починає перетворюватися в інфляційні очікування, і ризик їх незафіксованості суттєво зростає.

Юенс представив захоплюючий графік під час нашої дискусії, який підкреслює цю виникаючу динаміку.

Графік нижче показує кумулятивні та прогнозовані зміни у п`ятирічних розривах у США, як прогнозується за змінами в цінах на нафту та незалежних змінних: